Я, *********************, у минулому вчитель фізики однієї з шкіл міста Тернополя поступила в лікарню № 1 з букетом захворювань. Невесела, хмура, слаба. Високий цукор, голова мутна, ноги в колінах трусились, відчуття величезної втоми, апатія. Першу порцію надії, що все буде добре зі мною я одержала у приймальному покої, коли люди в білих халатах швидко, привітно записували мої дані, брали аналізи, повезли мене з паличкою (подружкою) на рентген, та електрокардіограму, а потім і в палату. Все це було зроблено знову ж таки привітно і турботливо. А далі пішло лікування, з кожним днем мені ставало все краще. Лікувала мене завідуюча відділенням невідкладних терапевтичних станів Ковальська Лариса Йосипівна, строга, вимоглива, я навіть трохи її побоювалась. Чудова, мудра лікар, що уже через тиждень лікування я відчула себе майже здоровою і готуюсь до виписки. Але крім ліків, що покращують здоров`я людини, лікує ще атмосфера лікарні, атмосфера доброзичливості і турботи. А це наслідок роботи зав. відділом, старшої медсестри Світлани Романівни і головної медсестри лікарні  Марії Антонівни. Вони непомітно постійно контролюють весь процес життя відділення. Кожний ранок приходять троє жінок в палату, дивляться що де і як лежить, стоїть, питають, чи є проблеми, прохання. Я зрозуміла, що це були сестри-господині. Кожний ранок – це уже хороша система роботи. Не один раз спостерігала спілкування з хворими лікаря Галини Олексіївни, її мудрість у лікуванні, відданість професії. Промайнула думка, що з такими лікарями як у відділенні невідкладних терапевтичних станів навіть не страшно хворіти. Особливу вдячність маю до мед сестричок – снайперів, які з першого разу попадали в мої погані вени, особливо Христинка, яка щодня це робила, ставлячи крапельниці, та ще лагідно приговорює : все буде добре. Інші сестрички також високої кваліфікації, бо жодного разу я не потерпала від «непопадання». Не можу не згадати про жінок- санітарок, які постійно мили, чистили, протирали, допомагали хворим. І все це привітно, лагідно, охоче. Чудове враження у мене залишилось від тих жінок, що нас годували. Подасть їжу, скаже добре слово, наприклад: сьогодні «зупка» гаряча, як Ви любите, маю для Вас чай несолодкий , « чорний хлібчик». Це ж ознака доброти і уваги до людини, бо хворих багато у відділенні не 2 – 3, а багато, люди весь час змінюються у палатах , а вона пам`ятає,  що кому дати, сказати. Така увага дуже потрібна і приємна старшим людям, бо старі люди, як діти, дуже вразливі. Постарієте, переконаєтесь.

Особливу вдячність хочу залишити лікарняній кухні за чудові «зупки», каші і підливи, за намагання скрасити скромні можливості (фінансові) лікарні і бурячком – салатом, і морквинкою, і зелениною. А одного разу мені як 12 год., як  діабетику принесли 2 пиріжки, гарячі, смакоти неймовірної. Я господиня з досвідом і вмію дещо і ставлю високу оцінку лікарняній їжі. Моїм рідним було недозволено приносити мені домашню їжу, я харчувалася фактично тільки лікарняною.

 А ще не можу не згадати з вдячністю і задоволенням про всі дивани, куточки і зв`язки крісел, що стоять по всіх коридорах і вестибюлях лікарні. На багатьох з них ми з паличкою сиділи по кілька хвилин, щоб трохи відпочити і йти далі. До чого ж я їх в ті хвилини любила, в думках хвалила, мудрість людини, яка все це поставила і дякувала їй безмежно. Отже рухатись треба хворій людині обов`язково, але нехай на її шляху десь стоїть диван, чи крісло, щоб можна було відпочити, передихнути. Отже я буду закінчувати свої записи, спостереження і аналіз побаченого, почутого. Єдине я не вияснила для себе чи то такий підбір кадрів у терапії, чи їм спеціальне щеплення зроблене на доброту, щирість і доброзичливість , але факт існування всього цього є. Я зробила ці записи і подумала, що може ці спостереження хворої із відділення невідкладних терапевтичних станів будуть цікавими для Вас, головний лікарю лікарні. Бажаю Вам і Вашому колективу ,щоб Господь Бог і свята Богородиця охороняли вас всіх, надавали здоров`я міцного вам, щоб ви мали сили повертати його іншим людям.

  З великою повагою і вдячністю колишня хвора, а тепер майже здорова ************

02.04.2018р.

P.S. А  ще у відділенні невідкладних терапевтичних станів зроблений Господній куточок з такою любов`ю, такий урочистий ніби закликає людину: підійди, поклонись, прокажи молитву, перехрестись і тобі людино, стане легше. Я це робила постійно.